Вроджені гаїтяни були доколумбовими американськими індіанцями, яких кликала Таино, «хороші люди». Таино називали свою землю «Аїті», що означало «Гірська земля» – поняття перетворилося з часом в «Гаїті».
Більше 10% гаїтянських дітей помирають, не доживши до п’яти років.
Вісімдесят відсотків гаїтян живуть нижче рівня бідності і 54% живуть в страхітливих злиднях. Середній дохід на душу населення Гаїті на рік становить 480 доларів; для порівняння, в США він складає 33 550 доларів.
Через насильства та СНІД на Гаїті спостерігається найвищий відсоток сиріт серед країн Західної півкулі. Перед землетрусом 2010 ООН нараховувала на Гаїті 430000 сиріт.
Приблизно 1,5 мільйона чоловік покинули Гаїті на початку 1990х.
Середньостатистичний робітник на Гаїті заробляє всього лише 2,75 $ в день. Через нестачу робочих місць (близько 70% не мають постійної роботи) ті, у кого робота є, бояться висловлюватися проти несправедливої організації праці.
Лише 53% гаїтян вміють читати і писати.
Національним спортом в Гаїті вважається футбол. Вперше країна брала участь у Світовому Кубку в 1974 році.
Вісімдесят відсотків гаїтян належать до Римської католицької церкви, 16% – протестанти і 4% сповідують інші релігії. Паралельно християнству часто практикується Вуду.
Гарбузи (gourds) були настільки важливі гаїтянам, що в 1807 році президент Анрі Крістоф (1761-1820) зробив їх основою національною валютою і оголосив всі гарбузи майном держави. Сьогодні гаїтянська валюта називається «гурд».
У вісімнадцятому столітті Сан-Домінго (Гаїті) була багатющою колонією Французької Імперії, вона була відома як «Перлина Антилл». Вона розбагатіла в основному завдяки імпортуванню рабів і руйнівному впливу на екологію. В даний час Гаїті – одна з найбідніших країн Західної півкулі.
У 1801 році колишній раб Туссен Лувертюр (1743-1803) повів близько півмільйона гаїтянських рабів проти французьких колоністів. Їх остаточна перемога стала першим успішним бунтом рабів і допомогла створити на Гаїті першу чорну республіку. Після зради з боку французів Лувертюр помер у французькій в’язниці.
У 1803 році Жан-Жак Дессалін (1758-1806), перший правитель Гаїті, створив національний прапор, обірвавши білу смугу з червоно-біло-синього французького прапора і заявив, що також вирве білих людей з країни. Решта синя і червона смуги символізували темношкірих і мулатів з Гаїті. У центрі прапора розташований герб Гаїті.
Гаїті – третя за розміром країна Вест-Індії; після Домініканської Республіки та Куби, яка знаходиться на першому місце.
Розташована на вершині гори на півночі Гаїті Цитадель є найбільшою фортецею Західної Півкулі.
У 2008 році майже 1,8 мільйона людей (20% всього населення) проживали в Порт-о-Пренсі, столиці Гаїті.
Коли Колумб вперше побачив Гаїті (і весь острів Еспаньола), він думав, що це Індія чи Азія.
Після смерті революційного лідера Туссена Лувертюра в 1802 році, його головний помічник, Генерал Жан-Жак Дессалін, проголосив себе Жан-Жаком Першим, Імператором Гаїті. Він наказав убити велику частину білого населення Гаїті.
У вісімнадцятому столітті Гаїтяни детально розробили генеалогічні таблиці, що розділяють мулатів на більше ста відтінків чорного і білого. Вони ранжувались від Сакатра (чорних на 1/8) до декількох різновидів Сангмель (чорношкірих лише на 1/16). Фактично мулат – це наполовину білий, наполовину чорний чоловік.
Тільки близько 10% гаїтянських дітей, що надійшли в початкову школу, продовжують навчання у старшій школі.
Гаїтяни люблять азартні ігри. Їх популярність – результат гаїтянської віри в те, що дуже багато залежить від прихильності богів. Під час церемоній Вуду гаїтяни молять богів розкрити виграшні лотерейні номери.
Битва птахів є традиційним видом спорту на Гаїті. Петухів відгодовують сирим м’ясом і гострими перцями, змоченими в ромі, щоб зробити їх агресивними і стійкими. Переможець може принести додому 67 $, суму більшу, ніж він зміг би заробити за місяць.
Гаїті – сама гірська країна Вест-Індії.
Гаїті – одна з небагатьох країн у світі, де практично повністю зруйновані початкові лісові масиви; причини в боротьбі за мізерну землю, інтенсивному видобутку деревного вугілля, непомірних сільськогосподарських роботах і в надмірному випасі диких кіз. Широке вимирання лісів призводить до смертельних зсувів і сильних повеней. Через змитого в море верхнього шару грунту берегову лінію країни оточує брудне коричневе кільце.
Коли в 1503 перші іспанські дослідники натрапили на опір Анакаони або «Золотої квітки» (1464-1504), жінки, що правила на Гаїті, вони вбили багатьох з її народу, заарештували її й повісили.
Сполучені Штати Америки не визнавали незалежності держави Гаїті до 1862 року, хоча воно було звільнене в 1804 році.
Письменник, державний діяч і колишній раб Фредерік Дуглас (1818-1895) був послом в Гаїті.
Найвища точка Гаїті – Пік Ла-Селль, його висота дорівнює 8793 футам (2680 метрів).
Один з островів Гаїті – Тортуга («острів-черепаха») – був піратським оплотом в сімнадцятому столітті.
Гаїті і Канада – єдині незалежні країни в Америці, де французька є офіційною державною мовою. Хоча приблизно 90% гаїтян використовують креольський в якості основного мови. Вона не вважалася державною мовою поряд з французькою до 1987 року.
Більшість сучасного населення Гаїті – нащадки африканців, у давнину привезених у Вест-Індію як рабів.
